Поетична творчість учнів (вибране)
Шевченкові
Він
нас застерігав, будив, а ми його не чули!
А,
може, й не хотіли чуть?
І
вже, здавалось, ті страшні часи минули.
Е,
ні! Ми помилились: труни-кораблі пливуть…
Якби
ж колись ми, взявши книгу в руки,
Закарбували
в серці віще слово Кобзаря,
То,
мабуть, зараз не було б жалю й розпуки,
Не
багряніла би від крові вся земля.
Ми
наче спали – й бачили у сні
Квітучу
нашу неньку Україну.
Аж
ось збудились – «гради», все в огні!
Не
чути ніжну пісню солов’їну…
Тарасе,
бачив ти з небес палкий Майдан,
Що
барикадами нам волю гартував?
Дух
незалежності, мов з попелу, воскрес,
Щоб
нарід український не пропав.
Я
вірю: ти все бачив, чув цей здвиг,
Радів,
коли вже врешті пролунало:
«Борітеся
– поборете! Вам Бог помагає!
За
вас сила, за вас воля і правда святая».
Ти,
знаєш, важко, коли йдуть від нас найкращі,
Оті,
які любили Україну над усе…
Ми
будем рухатись вперед крізь кляті хащі,
І
«Заповіт» твій нас до волі поведе!
Надія Куніцька,
учениця 10 класу НВК
«ЗНЗ І-ІІІ ступенів
– ДНЗ» с. Костенів
Україно моя
Україно моя, ти страждала багато:
Доля знову кидала лицем до землі,
Але ти не здавалась і боролась завзято
За ту волю, що десь загубилась в імлі.
Україно моя, твої сльози лились
Дрібним дощем на наші поля,
Бо сини твої й дочки колись
Помирали в запеклих боях.
Воювали за честь і свободу
Славні воїни війська УПА
Й незалежність здобули народу,
Щоб загарбник не смів тут ступать.
Не ступав той ворог донині,
Жилося мирно нашій країні.
Було спокійно на Донбасі, в Буковині,
А тепер горе кожній людині.
Україно моя, ти у чорній хустині
Плачеш знову у тихій журі,
Бо земля вже покрила собою
Не одного з синочків твоїх…
Ти сумуєш і тихо зітхаєш,
Біль серце стискає, гірко плаче душа.
Та ти, напевно, вже й не знаєш,
Коли припиниться війна…
Що тепер буде? Коли це скінчиться?
Скільки ще хлопців загине в бою?
Хіба вони винні? За що вони гинуть?
Бо хочуть відстояти правду свою!
За наше майбутнє, за стяг синьо-жовтий,
За вільну і сильну країну свою
Боротися буде кожен українець,
До самої смерті в запеклім бою.
В бою переможем і славу здобудем,
Україну збудуємо сильну й нову!
Й молитись Богу не забудем
За нашу єдність й українську хоругву!
Надія Куніцька,
учениця 10 класу НВК
«ЗНЗ І-ІІІ ступенів
– ДНЗ» с. Костенів
Клич волі
Настали важкі сорокові роки.
Тут брат пішов на свого брата.
А від сусіда помочі не жди,
Ти сам на сам зі своїм катом
Моя праотчая країна
Вся опинилась у вогні.
Окрадена, розбита, рідна,
Маленька в цій страшній війні.
«Зродились ми великої години», –
Лунав цей заклик воїнів УПА.
З колін піднялась гідність України –
Це проявив себе народ, а не юрба.
Отож, згадаймо славних легінів і нині,
Коли агресор вже зайшов до нас у дім.
«Зродились ми великої години» –
Повсюди знов лунає, наче грім.
Цей грім скарає недругів кривавих.
І нині славне лицарство живе
У пам’яті нащадків борців славних.
Свободи поклик знов об’єднує людей.
Інна
– Марія Гавінська, учениця 10 класу НВК
«ЗНЗ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» с. Костенів
Хто в кого украв щастя?
(творча робота за драмою І.Франка «Украдене щастя»)
Що
таке щастя? Як розпізнати,
як
розгадати
щасливий
момент у тисячі інших?
Чи,
може,
його
взагалі у світі нема?
Рай
– лиш мана? Хіба?
Щастя
– голос дитини.
Щастя
– жодного ножа у спину.
Щастя
– любов, що зігріває кров.
Воно
немов
тендітна
ваза з підвіконня.
Найменший
порив вітру –
і
тисячі уламків,
яких
у ціле не збереш.
Первинний
вигляд їй не повернеш.
Вона
залишиться красивою, проте
це
вже не те…
…Зима. Мороз. Лютує хуртовина.
Непримітна селянська хатина.
В ній господиня.
Спокійна? Байдужа? Щаслива?
Все мимо.
Це жінка, яка невимовно страждала.
В житті не зазнала
жіночого щастя ані краплини,
ані хвилини.
Жила собі «спокійно» кілька літ…
Та тут «воскрес із мертвих» чоловік,
якого вона кохала.
Чи ще кохає?
А серце розбите пам’ятає,
як любились колись молодими,
танцювали разом безупину…
Як вони були разом щасливі.
Та їхні душі розірвали,
їх роз'єднали.
Придане – тридцять срібняків,
за які продали совість ті,
що мали шанувати й берегти.
Вони втекли,
укравши щастя багатьох…
Це ще не епілог.
Вони забрали сина у вдови,
забрали голуба
і крила зрізали голубці.
Найближчі люди,
що знали кожну ахіллесову п’яту,
без посагу віддали у дальню сторону.
Вони пустили ніж у спину,
продали, як кота в мішку,
свою ж сестру.
Та
їх покута все ж прийде,
ціна
украденого щастя –
людська
душа, Михайлове життя.
Не
принесе щастя той посаг –
нагряне
їх фатальний час.
Інна-Марія Гавінська,
учениця 10 класу НВК
«ЗНЗ І-ІІІ ступенів
– ДНЗ» с. Костенів
Рабів до Раю не пускають
(верлібр)
Полум’я
в очах. Думках. Серцях.
І
барикади гартують волю,
бажання
перемоги. Надовго.
Як
мінімум – назавжди.
Або
хоча б на кількасот віків
спокійних
днів.
Без
зброї, боротьби та втрат,
вогненних
барикад –
тих,
що ми вже пережили. Пройшли.
Після
пекучої зими,
Після
якої і на нас пішли «на ви».
Нестерпно
шалений
«Беркут»
лютував-зачищав
Майдан.
Нещадний
снайпер ціль обрав –
вже
палець на гашетці.
Остання
мить життя –
і
куля вже прорізує повітря.
І
доля обірвалася, мов нитка.
Коротка.
Нетривка.
Для
тебе, Воїне Світла, вже відкриті небеса.
Герою…
Ангеле... Я не знаю твого імені,
не
ловила швидкого погляду,
не
тонула у глибині очей,
не
відчувала трепету дотику.
Але
я знаю, де ти зараз:
там,
біля Бога.
Обірвалася
твоя земна дорога –
Для
Сотні розчинились небеса…
Знаєш,
ми за тебе молились
відтоді,
як свист кулі,
рев
гармат і стогін воєдино злились.
Святих
благали, плакались Отцю.
Та
цю війну
лише
молитвами, на жаль, не зупинити.
Знаєш,
я ще приносила тобі квіти.
Маки.
Того
літа вони розцвіли пекучим багрянцем.
Таким,
ніби на них текла кров…
Хоча,
ангеле, всяке буває…
Та
я не перша квіти принесу…
Тобі
їх раніше послав снайпер
одним
влучним пострілом –
прямо
у груди,
туди,
де б’ється серце.
Билось…
Ти
боровся за наш спокій до загину.
Спокій…
Красиве слово. Та де його знайти,
якщо
по Україні попливли
цинкові
труни – кораблі,
і
плачуть миром образи?
Стікають
воском свічі поминальні
за
тою Сотнею, в яку попав і ти,
борець
за вільну Україну,
за
ту, що від Карпат до Криму.
Єдину.
Неподільну. Кохану.
Бо
що в нас було до Майдану?
Демократія?
Внизу – апатія,
театр
абсурду нагорі…
Та
вдарив грім!
За
те, що підняли мою країну,
перед
образом я опускаюсь на коліна.
Моя
офіра за героїв –
молитви
«Отче наш» і «Символ Віри»
Амінь…
І
слава Україні!
Інна-Марія
Гавінська,
учениця
11 класу НВК
«ЗНЗ І-ІІІ ступенів
– ДНЗ» с. Костенів
Присвята героям
Багато
слів, несказаних і непочутих,
Багато
правди в кожному із них.
Чому
мовчиш? Вставай же, брате!
Чому
невинні гинуть знов?!
А,
може, винні? В тому, що хотіли,
Щоб
Україна-ненька вільною була,
Щоб
не страждала рідна Батьківщина,
Щоб
Україна знову зацвіла.
А
ти мовчи…
Тобі
ніхто не вірить?
Усім
однаково: чи жив ти, чи помер…
Всі
просто скажуть, що померло…двоє,
Усі
промовчать про твоїх дітей,
Про
твою маму, батька і дружину.
Про
те, що ти Герой, а не хлопчак,
Що
ти помер за нашу Батьківщину,
Що
ти завжди живий в наших серцях…
То
нам усім однаково?.. Чи ж як?
Ні,
ти не будеш безіменним,
Одним
із багатьох, Герой-солдат!
Твоя
оселя вічна – в пам'яті народу.
Осанна
подвигу твоєму – і не тільки в дні знаменних дат!
Соломія
Бурбулевич,
учениця
9 класу НВК
«ЗНЗ І-ІІІ ступенів
– ДНЗ» с. Костенів
Немає коментарів:
Дописати коментар